Чи не здавалось вам, що усі геніїв знайомі між собою? Мікеланджело сварився з Да Вінчі на флорентійському ринку. Альберт Ейнштейн пив каву з Зиґмундом Фрейдом у Відні. Афінянин Платон — учень Сократа і вчитель Арістотеля. Різні люди, з різними долями, та об’єднує їх одне — місце проживання. Історик Ерік Вайнер в книзі «Географія геніальності: найцікавіші міста світу від Давньої Греції до Кремнієвої долини» досліджує, що змушувало міста притягувати найсильніші уми світу. Які приховані переваги перетворили Давні Афіни й Відень 1900 року на «інкубатори геніїв»?
Афіни — майстерня викликів
Період «класичної Греції» охоплює 186 років, а справжнє піднесення тривало лише 24. В історичній перспективі — це короткий спалах блискавки. Та й Давня Греція, як одна суверенна держава, насправді не існувала. Еллада складалась з міст-полісів. І попри спільну мову, культурні відмінності — разючі. Кожен поліс мав свої закони, звичаї, календар. Вони активно торгувались між собою, змагались, іноді вступали у криваві війни, але решту часу жили автономно.
Скеляста місцевість утворювала природні бар’єри, відрізаючи грецькі міста-держави один від одного та створюючи в такий спосіб острови на суходолі. Тому не дивно, що так багато мікрокультур розвинулося на одній території. Природа ненавидить не лише вакуум, але й монополії.
Така роздробленість стимулювала конкуренцію, і в Афінах її полюбляли. Греки змагались у виставах, спорті, ораторському мистецтві. Важливим було не саме суперництво, але його причина. Щодо Афін, відповідь зрозуміла: змагались заради міста. Давні афіняни були закохані в батьківщину. Вони не розуміли, як можна не брати участь у громадському житті. Людей, що не приходили на міські збори, називали «ідіотисами».
Те, що людина не цікавилась суспільно-політичною ситуацією у своїй державі, зовсім не означало, що вона мала свої справи. Це означало, що справ у неї взагалі немає, — писав Фукідід, один з перших еллінських журналістів.
Давній афінянин дійсно сприймав дім суто як місце для ночівлі. Свій час греки проводили на агорі (ринкова площа, де проводились міські зібрання), тренувались на палестрах (майданчиках) і влаштовували променади пагорбами навколо міста.
Прогулянки — один з найдієвіших способів пошуку нових ідей. Нещодавно це довели вчені Мерілі Оппеццо та Деніел Шварц зі Стенфордського університету. Учасники експерименту краще розв’язували креативні задачі, якщо експериментатори змушували їх рухатись під час рішення. Прогулянки стимулюють дивергентне мислення — важливий компонент творчого процесу, здатність вигадувати безліч несподіваних розв’язань проблем.
Афіни часом уявляють античним раєм. Елліни у білосніжних тогах п’ють розбавлене водою вино на симпозіумі, розмовляючи про первісний Хаос. Насправді ж, Афіни — колиска західної цивілізації, батьківщина філософії — місто-діра. Будинки з дерева і глини такі хиткі, що злодії могли проникнути всередину за допомогою однієї лопати. Прогулянкам заважав сморід: люди не соромились справляти потреби на вулицях і в дворах будинків. Історик XIX століття Якоб Буркгардт писав, що жодна розсудлива та миролюбна людина не захотіла жити так.
Афіни — маленьке брудне місто, розташоване на скелястій місцевості, оточене ворогами, та населене людьми, які «ніколи не користувались носовими хустинками, витирали пальці об волосся і спльовували на землю». Неочікуваний портрет античного раю, проте суворі умови — справжня майстерня нових, нестандартних рішень.
Відень — місто кави та мігрантів
Історія геніальності Відня буде неповною без історії кав’ярень. За засипаними цигарковим попелом столиками Ґустав Клімт і гурт художників оголосили про заснування Віденської сецесії, започаткувавши сучасний мистецький рух Відня. А десь поряд за чашкою кави професор Фрейд обдумував теорію психоаналізу. Можливо, за сусіднім столиком письменник Стефан Цвейґ писав чернетку одного зі своїх романів. Навряд кав’ярні оминали й інші видатні віденці: філософ Людвіґ Вітгенштейн, письменник Артур Шніцлер, фізик Ернст Мах, композитор Густав Малер.
Кав’ярні винайшли не у Відні, а в Константинополі (нині Стамбул) 1554 року, а перша європейська кав’ярня започаткували в Оксфорді. Каву вважали небезпечною через її стимулювальний ефект. Через цей «революційний напій» перші кав’ярні називали «вирівнювачами».
Людей вабило в кав’ярнях, перш за все, тепле приміщення. Відень — далеке від середземноморського клімату Афін місто. Населення на початку минулого століття стрімко зростало, брак житла був таким сильним, що деякі мешкали в зоопарках. А ті, кому вдалось отримати маленьку квартиру, мерзли від постійних протягів.
Інша причина — інформація. Кав’ярні забезпечували газетами, що вішали на дерев’яні стовпи біля столиків. Доступ до нової інформації у випадку геніальності має вирішальне значення. Крім того, послухати можна було й інших людей.
Балаканина, що наповнювала кав’ярню, чимось нагадувала імпровізацію музикантів і комедійних труп. Насправді такий різновид розмови був значно сприятливіший для генерування ідей, ніж мозковий штурм.
Група дослідників на чолі з Раві Мета з Іллінойського університету довели, що саме в атмосфері помірного шуму люди найбільше схильні до креативності. Помірний шум, на думку науковців, дає можливість увійти в стан розсіяного фокуса, що є ідеальною умовою для творчих відкриттів.
Хто ж створював той ідеальний шум? У XIX столітті до Відня ринули іммігранти з усіх куточків землі: Галичини, Будапешта, Моравії, Богемії, Туреччини, Іспанії, Росії. До 1913 року більшу частину населення міста складали приїжджі. Етнічне багатство, за висновками психологів з Університету Айови, також стимулює творче мислення. Проте не все так просто: різноманіття породжує конфлікти. В кав’ярнях Відня також панувала сприятлива, але доволі критична атмосфера:
Ми критикували один одного з більшою суворістю, художньою майстерністю й увагою до деталей, ніж будь-який офіційний літературний експерт наших великих щоденних газет, що вдавався до критики класичних шедеврів, — пригадує Стефан Цвейґ.
У Відні панував м’який різновид гедонізму. Люди вважали, що жити — це найперша справа. Можна було спілкуватись з кимось, не знаючи де він працює. Замість того віденці розмовляли про переглянуті вистави й прочитані книжки. Одна з легенд місцевої кав’ярні найкраще це ілюструє:
Одного дня 1905 року дипломат за вечерею оголошує своїм гостям, що в Росії буде революція. Один з гостей скептично каже: «Ну, звісно. А хто розпочне цю революцію? Гер Бронштейн з кафе „Централь“? Усі засміялись. Однак Лев Бронштейн, неохайний завсідник кафе „Централь“ згодом візьме собі псевдонім. Який псевдонім? Лев Троцький.
Географія геніальності: три «Р» інкубатора геніїв
Багато людей намагались придумати формулу геніального міста. Один урбаніст визначив правило трьох «Т» для креативних міст: технології, талант і толерантність. Проте перші дві — радше продукти, а не причини. До того ж приклад Афін заперечує важливість технологій. Тож Ерік Вайнер пропонує свої три «Р»:
- Розруха порушує статус-кво, створює переломний момент.
- Різноманітність необхідна для того, щоб отримати більше думок та ще більше точок тертя.
- Розпізнавання — найважливіший елемент. Місто повинно працювати не тільки як магніт для геніальності, але як і сито для тих, чиї ідеї не актуальні.
Міста змінюються і втрачають статус «інкубатора геніїв». Афіни й Відень — тепер туристичні, але не творчі гавані. І навіть Кремнієва долина усе менше здається схожою на сучасну батьківщину геніїв. Ерік Вайнер в книзі «Географія геніальності: найцікавіші міста світу від Давньої Греції до Кремнієвої долини» спонукає запитувати: яке місто стане наступним? Можливо, його жителі саме воюють з ворожими сусідами. А може п’ють каву в просторих залах, де вже давно не палять. Як завжди, покаже лише час.
