Останні дослідження показують, що люди – ірраціональні істоти. Інтуїтивними виявились більшість наших повсякденних рішень. Проте істинна логіка знаходиться зовсім поруч – в наших смартфонах та комп’ютерах. І поки нейронні мережі вчаться малювати як художники класичної доби, можливо, нам теж варто чомусь у них повчитись? Саме цей обмін мудрістю і пропонують автори книги «Життя за алгоритмами. Як робити раціональний вибір» Браян Крістіан і Том Ґріффітс.
Подивись і вхопись
Уявіть, що ви у пошуках квартири. Сайти-агрегатори пропонують десятки вигідних й не дуже варіантів. Вам необхідно зателефонувати до орендодавців, спланувати оглядини й витратити на них час. До того ж, варіанти швидко з’являються і ще швидше зникають. Переглянути усі неможливо – до когось не встигнете ви, а хтось відмовить вам ще до безпосередньої зустрічі. Тож як знайти найкращу квартиру серед всіх доступних?
Інтуїція підказує збалансувати пошук. Ви мусите подивитись декілька квартир, щоб зрозуміти свій стандарт і тоді брати ту, що буде йому відповідати. Це насправді точне визначення балансу. Але інтуїція не допоможе визначитись коли саме треба зупинитись. На щастя, відповідь є – тридцять сім відсотків.
Якщо ви маєте місяць на пошуки, одинадцять днів витратіть на дослідження варіантів. Залиште гаманець вдома – ви тільки дивитесь. Але після цього терміну будьте готові вхопитись за перший ліпший варіант. Автори книги «Життя за алгоритмами» стверджують: це буде не просто компроміс, це і є оптимальне рішення.
Правило 37% походить з відомої головоломки про оптимальну зупинку, що відома під назвою «задача про секретарок». Ситуація схожа на дилему шукача квартири:
Уявіть, що ви проводите співбесіду з низкою претенденток на посаду секретарки, і ваша мета – максимізувати шанс винайняти найкращу з них. Хоча ви не уявляєте, як оцінювати окремих претенденток, усе ж можете легко зрозуміти котрій віддаєте перевагу. Ви проводите співбесіду в довільному порядку, по одній за раз. Можете запропонувати претендентці посаду і тоді вона гарантовано погодиться, а пошук завершиться. Але якщо ви пройдете повз претендентку, вирішивши не наймати її, то вона піде назавжди.
Правило 37% – синонім народної мудрості «тричі зміряй, а раз відріж». Проте навіть такий простий розрахунок, на відміну від народної інтуїції, буде більш надійним.
Життя за алгоритмами: стратегії керування часом
Книги з тайм-менеджменту стають бестселерами щороку. Різноманіття технік керування часом вражає. Деякі радить виконувати дрібні задачі одразу як ви про них згадаєте. Знаходяться ті, що суперечать їм, бо такий підхід порушує концентрацію. Інші наполягають починати з найважливіших. Дехто каже, що перш за все — соціальні зобов’язання та відпочинок. Що про тайм-менеджмент думають точні науки?
Перший урок планування полягає у тому, що треба чітко визначити свою мету. Ми не можемо визначити переможця серед планів до того, як зрозуміємо як відбувається процеси. Це доволі важлива тема у комп’ютерних науках: перш ніж щось планувати, спершу слід визначити критерії. І виявляється, від того, які критерії ми визначимо, залежить те, який план буде найкращим.
Для деяких з таких критеріїв є своя стратегія:
Найраніший термін. Цей підхід знадобиться для завдань, де найважливіше – не запізнитися. Щоб скоротити час затримки, кращою стратегію буде почати із завдання, що має найшвидший термін виконання. Далі потрібно рухатись до завдання, термін виконання якого буде найпізнішим. У сфері послуг «термін виконання» для кожного клієнта – мить, коли він заходить у приміщення магазину. Від так і обслуговують спочатку тих, хто прийшов першим. Стратегія найбільш раннього терміну не враховує час, який у вас займає кожен з клієнтів.
Алгоритм Мура. Як щодо мінімізації не часу, а кількості? Розглянемо ситуацію, де ви за один похід в супермаркет придбали безліч продуктів, що швидко псуються. Навіть якщо зменшити час затримки, котрийсь із продуктів доведеться викинути. Алгоритм Мура допоможе зменшити їхню кількість. Він пропонує спершу укласти розклад поїдання продуктів у порядку псування. Спершу найраніші, потім по одному за раз. Однак тільки ви помічаєте, що починаєте запізнюватись, викиньте страву, яка вимагає найбільше часу. Наприклад, варто радше заморозити кілограм ягід, з’їсти які можливо тільки за декілька підходів.
Врахована вага. Не всі незавершені завдання однакові за характером. Наприклад, загасити пожежу на кухні важливіше, ніж «загасити пожежу» невідкладної справи, написавши лист клієнту, навіть якщо кухня займає більше часу. Цей критерій називається вагою. Поділіть вагу кожного завдання на те, скільки часу вимагає його завершення. Спершу виконайте завдання, у якого на одиницю часу буде найбільша важливість завершення, а вже потім рухайтесь до завдання з найменшою важливістю. У діловому світі «вага» легко переводиться у кількість грошей, яку принесе кожне завдання. Тобто, поділивши нагороду на тривалість, отримаємо погодинну вартість кожного завдання.
Алгоритми проникають не тільки в наші плани. Емпатія – царина, яка за стереотипами, не підкоряється розрахункам. Насправді ж, людям варто повчитись прощенню у машин.
Комп’ютерне милосердя
Більшість сучасних пристроїв використовують бездротову комунікацію. Її започаткували через крайню потребу на Гаваях – місці, де використовувати дроти складно. На початку 1970-х Норман Абрамсон з Гавайського університету намагався з’єднати між собою сім університетських містечок, розкиданих по чотирьох островах. Найбільшою вадою було те, що дві станції передавали сигнали одночасно і ненавмисно заглушували одне одного. Система ALOHAnet розв’язала цю проблему за допомогою експоненційної затримки.
Коли ваш комп’ютер не може отримати доступ до вебсайту, який, здається, не працює, він використовує експоненційну затримку — намагається повторити спробу через одну секунду, ще раз через кілька секунд і так далі. Це добре для всіх: це запобігає тому, що хост-сервер, який не працює, не впаде через кількість запитів, які отримає, тільки-но знову запрацює, і він запобігає тому, щоб ваша власна машина не витрачала забагато зусиль, намагаючись ломитися в зачинені двері.
У людському суспільстві ми схильні давати людям обмежену кількість спроб. Така стратегія переважає у ситуаціях, що вимагають вибачення, поблажливого ставлення або наполегливості. Можливо, ми помиляємось?
Правопорушники в Гонолулу (за дивним збігом обставин, в місці народження ALOHAnet) постійно порушували умови випробувального терміну. Судді на власний розсуд дозволяли їм відбуватись попередженнями. Але на певному етапі суддя вирішував стати суворішим і призначав правопорушнику термін ув’язнення, що вимірюється роками. Щоб зменшити хаотичність системи, була винайдена програма HOPE, принцип якої полягає в експоненційній затримці. Покарання починаються з одного дня утримання у в’язниці та збільшуються з кожним порушенням. Міністерство юстиції повідомило, що учасники HOPE вдвічі рідше отримували арешт за повторні злочини й на 72% рідше повертались до вживання наркотиків.
Чи може бути привабливим життя за алгоритмами? Думаючи про комп’ютери, ми уявляємо незграбних роботів та ввічливий штучний інтелект в смартфонах. Вони не знають про людські почуття, тому здаються нам холодними й суворими у своїй логіці. Проте нейронні мережі для навчання використовують принципи роботи людського мозку. Люди, своєю чергою, користувались алгоритмами задовго до ери технологій. Ми ще багато чого можемо навчитись один в одного. «Життя за алгоритмами. Як робити раціональний вибір» Браяна Крістіана і Тома Ґріффітса – необхідний для наших часів погляд на буденність крізь призму комп’ютерних наук.
