Колись Дін Нельсон думав, що успішне інтерв’ю на 10 % складається із природного чуття, а на 90 % — від правильного співрозмовника. Але досвід роботи в The New York Times, The Boston Globe, The Mercury News та багатьох інших журналах змінив його думку. Туманні питання та недостатня підготовка відлякують навіть найбалакучіших і відвертих героїв. Про те, як знайти контакт із будь-ким і почути ексклюзивну історію, Дін Нельсон розповідає у книзі «Як брати інтерв’ю. Мистецтво ставити правильні питання та отримувати змістовні відповіді». У кожному з нас ховається цікавий інтерв’юер — треба дати йому можливість ставити запитання.
Правильні питання та змістовні відповіді
Юристи, соціальні працівники, вчителі, слідчі, терапевти та менеджери щодня ставлять десятки запитань. Вміння брати інтерв’ю знадобиться майже в кожній професії — майже в кожній сфері діяльності присутні люди.
Інтерв’ю — послідовність питань, що призводить до розуміння, дає глибинне та масштабне уявлення про певне явище. Якісні відповіді народжуються лише від якісних питань. Для всіх, чия робота пов’язана з людьми, уміння ставити правильне питання визначає майбутній успіх.
Якими якостями повинен володіти хороший інтерв’юер?
Вони нікого не будують. Вони цікаві. Вони вміють мовчати та слухати. Тим, хто ставить хороші питання, часто вдається виудити з співрозмовника змістовні відповіді, а не просто кліше, проникнути трохи глибше, туди, куди рідко дістаються інші.
Але питання — це лише частина роботи. Все найважливіше відбувається за лаштунками інтерв’ю, на етапі підготовки.
Підготовка — видобуток золота
Розмова із незнайомцем починається із привернення його уваги. Якщо інтерв’юер зможе переконати співрозмовника, що він налаштований серйозно, шанси на згоду зростають. Підготовка — гарантія того, що до героя ставляться з повагою.
Нагромаджений під час підготовки масив фактів допомагає знайти в словах героя неочевидне, оригінальне, важливе. І навпаки: якщо співрозмовник відчує, що йому потрібно дотримуватися елементарних понять, він зрозуміє, що втрачає час даремно. До того ж добре підготовленого інтерв’юера практично неможливо обдурити
Підготовка трохи схожа на видобуток золота. Ви починаєте досліджувати певну ділянку землі, припускаючи, що під цим камінням є щось цінне. Однак у пошуках золота ви можете натрапити і на інші жили: вони можуть бути навіть ціннішими. Досліджуючи історію питання, ви йдете вздовж певної лінії, але проникливий дослідник також буде відкритий усьому, що може стати відомим під час вивчення. Під час підготовки шукайте золото, але не заплющуйте очі і на цинк з миш’яком.
Де шукати золото?
Інтернет. Швидкого ознайомлення із результатами пошукової системи буває достатньо для старту. Пошук в інтернеті потрібен для того, щоб відшукати загальний напрямок інтерв’ю, а також дізнатися, які питання вже ставили кілька разів.
Соціальні мережі героя. Це джерело підказок про те, що йому насправді цікаво обговорювати, а значить можливість встановити довірливий контакт.
Книжки – перший вихід за межі пошукача. Корисні книги не завжди безпосередньо стосуються героя або розповідають про нього. Іноді вони прояснюють історичний, географічний чи соціальний контекст.
Інші люди. Підготовчі інтерв’ю — спосіб дізнатися про дрібниці, деталі та історії, яких не знайти в інтернеті. Знайомі героя, колеги та експерти його сфери допоможуть інтерв’юеру дізнатися про фонову інформацію. Це хороший спосіб перейти з рівня фактів до рівня особистості співрозмовника. А розкриття особистості — саме те, що потрібно інтерв’юеру.
Як дізнатися, що ви достатньо підготувалися? Для Діна Нельсона знаком служить ситуація, коли він починає зустрічати ту саму інформацію в різних джерелах (текстах, відео, звітах бібліотекарів, інтерв’ю). Дізнатися все неможливо: завжди залишається непрочитана книга чи людина, з якою не встигли поговорити. Однак часткова підготовка завжди краща, ніж жодна.
Питання — інструменти золотошукача
Що ви відчуваєте з цього приводу? — питає інтерв’юєр у олімпійського чемпіона. Той щойно подолав себе та отримав результат, про який інші атлети мріяли чотири роки. Чи хтось може описати силу таких відчуттів. Це питання є прикладом поганої підготовки до інтерв’ю.
Поставте більш продумане питання, скажімо “Як вам вдалося взяти себе в руки після фальстарту?”. Запитайте, як ця перемога/поразка відчувається порівняно з іншими перемогами чи поразками у кар’єрі атлета. Як народження дитини два роки тому вплинуло на процес тренувань і як це позначилося на конкурентній боротьбі? Оперуйте подробицями. Чим туманніше питання, тим безглуздіша відповідь.
Саме для цього й потрібний етап підготовки — він дозволяє ставити більш конкретні, точні та відкриті питання. Але що робити, якщо герой нудьгує, ухиляється чи не довіряє? Дін Нельсон пропонує кілька журналістських лайфхаків:
Зіставлення. «Що краще…», «Що вибрали…», «Чим схожі…і…». Такі питання допомагають співрозмовнику з несподіваних сторін розкрити свої почуття.
Знамените питання Ноя Адамса. Журналіст національного радіо Ной Адамс часто запитував своїх гостей: «Якими були ваші уявлення про те, що станеться? І як усе сталося насправді? Відповідь на нього — дві історії, одна з яких пов’язана з фантазіями співрозмовника, а друга — з тим, як все трапилося насправді. Цікавий розрив між ними.
Спадщина. Питання про те, що співрозмовник хоче залишити після себе, розкриє читачам чи глядачам цінності героя і покаже, що він вважає найважливішим зі своїх досягнень.
“Що ви думаєте про…”. Головне у цьому питанні — розширювати тему розмови, а не звужувати. Якщо в гостях у інтерв’юера активіст екоруху, не варто запитувати його, що він думає про зміни клімату. Краще запитати, що він думає про тих, хто вважає зміни клімату вигадкою.
«Допоможіть мені зрозуміти…». Таке формулювання дозволяє співрозмовнику відчути себе експертом. Якщо тема дуже складна, фраза на кшталт «Допоможіть мені зрозуміти, як працює віртуальна валюта» дасть кращі результати, ніж питання «Що таке біткоін?».
“Ви стверджуєте…”. Запитання такого типу потребують ретельної підготовки. Він допоможе показати, що співрозмовник дотримується тих самих поглядів, або (що ще краще) встиг поміняти їх.
Прочинені двері: як закінчити інтерв’ю
Інтерв’юеру треба вчитися відчувати, куди веде траєкторія розмови. Іноді досить підбадьорити співрозмовника фразою: «У мене залишилося декілька запитань». Але є методи, що дозволяють залишити за собою прочинені двері для нової розмови та несподіваних відкриттів:
- «Не могли б ви вимовити своє ім’я та прізвище за літерами?». Це питання ще один доказ серйозних намірів інтерв’юера. Співрозмовнику буде прикро, якщо він витратив на розмову кілька годин та отримав текст, де його прізвище написано з кількома помилками. Це особливо важливо для власників незвичайних імен.
Одного разу я попросив коментар у жінки, яку звали Емі, це досить поширене в США ім’я, яке пишеться як Amy… коли я попросив жінку вимовити своє ім’я по літерах (незважаючи на те, що звучало її ім’я цілком однозначно), вона ледве з крісла не вистрибнула, настільки була мені вдячна. Виявилося, що її ім’я пишеться як Ami. Після того, як я уточнив написання її імені, вона вирішила ще трохи поговорити зі мною, бо відчула, що мені довіряє.
- «Чи є щось, що мені слід було б спитати, а я не спитав?». Необхідно надати співрозмовнику шанс висловитись. Можливо, він має щось справді сенсаційне для громадськості. Дивно, наскільки багато людей не говорять про щось просто тому, що їх забули спитати.
- “З ким мені ще поговорити?”. Питання, що “чіпляє” на майбутню розмову. Воно ще й допоможе знайти прихованих експертів та героїв. Такі люди – справжні золоті жили цінної інформації.
- «Чи можна мені звернутися до вас у процесі написання статті, раптом мені знадобиться щось прояснити?». Якщо інтерв’ю минуло добре, співрозмовнику важливо, щоб воно було достовірним та точним.Головний принцип закінчення інтерв’ю – вихід на новий рівень узагальнень. Поради для професіоналів-початківців, цінні уроки від події, що надихає, надихаючий монолог — закінчувати приємно на високій ноті.
Інтерв’ю — явище частіше, ніж здається. Ми щодня ставимо запитання і відповідаємо на безліч спроб дізнатися про нас краще. Без думки несхожих людей ми замикаємося в інформаційному міхурі. Альтернативні точки зору розкривають нам очі на упередження та автоматичні припущення. Тому книга «Як брати інтерв’ю. Мистецтво ставити правильні питання та отримувати змістовні відповіді» Діна Нельсона буде корисна не лише журналістам та людям, чия робота пов’язана із спілкуванням. Усі ми трохи інтерв’юери — головне дати волю своїй цікавості та поставити правильне запитання.
