Успіх і щастя часто згадують разом. Статус, дохід, сім’я, будинок — вимірні показники, за якими суспільство судить нас. Тим часом багато успішних людей відчувають себе не на своєму місці. Суспільство засуджує ці негативні емоції: “всього йому мало”. У книзі “Хочу — Можу — Треба. Дізнайся себе і дій!” Марина Мелія закликає повернути собі відчуття повноти життя. Коуч-консультант і професор психології ділиться інструментами, перевіреними десятиліттями практики. На шляху до щастя дізнаємося, що заважає зробити вибір, як віднайти свої таланти та в якому напрямку розвивати кар’єру.
Хочу — Можу — Треба: тріада самоаналізу
У житті кожного настають особливі моменти нерішучості. Зізнатися собі, що настала криза, буває нелегко: “все не так уже й погано”, “роботи забагато”, “втомився, а так все нормально”. Насправді кризи сигналізують про потребу змінити життя.
Зміни не дорівнюють руйнуванню всього, що довго будувалося. Потрібно зупинитися, подумати про свої інтереси, намалювати образ майбутнього. Це неможливо зробити, якщо не розібратися в тому, що нами керує. Саме для цього існує метод Марини Мелія “Хочу — Можу — Треба” — тріада стратегічного самовизначення. Із чого він складається?
Хочу. Не просто зізнатися у своїх бажаннях. Справжні знання про себе припорошені “нормативним благополуччям”. Для початку потрібно поставити собі запитання: чим би я зайнявся, якби не сім’я, кредити, зобов’язання? Розуміння своїх бажань наповнює життя змістом і спрямовує наші вчинки.
Можу. Наступний крок — сформувати свій потенціал на базі талантів, навичок і життєвого досвіду:
“Наприклад, ми можемо мати таланти, але нам не вистачає знань і навичок, щоб їх реалізувати. А можливо, сформовані з дитинства установки й упередження заважають нам отримати бажане? Наше “хочу” приведе нас до успіху лише в тому разі, якщо воно націлене на розширення меж нашого “можу”, на самореалізацію, розкриття потенціалу”
Треба. Наскільки затребуване те, чим ми хочемо займатися? Навіть якщо відповідь не радує, це не привід відмовлятися від мрії. Варіантів завжди більше, ніж здається спочатку.
7 причин зволікати з вибором
Попри те, що сумніви — нормальні, невизначеність повільно позбавляє нас сил. Навіть коли внутрішній голос закликає вирішити, ми продовжуємо зволікати. І на те в кожного свої причини:
Ейфорія можливостей. Що старшими ми стаємо, то складніше дається рішення — нам уже є що втрачати. Юності властива ейфорія можливостей: до вступу до вишу ми уявляємо себе і юристами, і лікарями. Перебувати в цьому стані приємно – це як жити кілька життів одночасно.
Полон ухваленого рішення. Іноді складно визнати, що час було витрачено даремно. Навіть коли здоровий глузд благає розвернутися на 180 градусів, ми продовжуємо діяти за інерцією.
З двох зол. З двох поганих варіантів потрібно вибрати один. Здатність приймати рішення блокується негативними емоціями. Не знайшовши відповідних варіантів, ми ігноруємо необхідність вибору.
Негативний досвід. Перш ніж зробити крок, ми повертаємося до минулого негативного досвіду. Тягар минулого тисне, адже нам з дитинства твердили: на помилках вчаться. Найчастіше ми проектуємо старі проблеми на новий досвід, забуваючи, що і ситуація, і ми самі, вже давно не ті.
Миттєва вигода. Ухвалення рішення блокується через бажання зберегти психологічний комфорт. Ми занадто піклуємося про те, що про нас подумає наше нинішнє оточення.
“У ситуації вибору важливо враховувати часову перспективу. Це добре ілюструє модель “10-10-10″, розроблена Сюзі Велч…Вона радить кожному, хто стоїть перед вибором, подумати, як його рішення вплине на наступні 10 хвилин, 10 місяців, 10 років”
Конфлікт лояльності. Дві групи людей вимагають від нас протилежного. При цьому перед кожною в нас є зобов’язання. Наприклад, конфлікт між кар’єрою і сім’єю.
Перфекціонізм. Прагнення зупинитися на найкращому варіанті з усіх можливих може перетворити навіть найпростіший вибір на складний.
Ми не хочемо обирати, коли боїмося відповідальності. Ціна такого відтермінування — витрачена даремно енергія. Важливо розібратися, до чого рухатися. І допоможе в цьому знання своїх талантів і ресурсів.
Фокусування на талантах
Більшість із нас вважає, що хороше — це відсутність поганого. Ми говоримо про свої слабкі сторони, забуваючи про хороше:
“Як показує мій консультативний досвід, навіть людина, яка багато чого домоглася, часто починає розмову з коуч-консультантом так: “Мені важливо зрозуміти, що я повинен у собі змінити, щоб стати ефективнішим”. Вона вивалює на коуча гору інформації про власні мінуси, навмисно замовчуючи плюси — “щоб заощадити час і швидше домогтися бажаного ефекту””.
Метод “Хочу — Можу — Треба” передбачає фокусування на сильних сторонах. Наші переваги складаються з талантів, навичок і знань, поєднання яких створює потужний потенціал.
Знання — те, що нам відомо, що можна накопичувати і набувати емпіричним шляхом.
Навички — дії, виконання яких практично не потребує контролю свідомості та спеціальних вольових зусиль.
Талант — те, що дано природою: здібності, схильності, обдарованість. Таланти не завжди бувають пов’язані з художніми здібностями. Наполегливість, воля, сміливість, відповідальність — теж таланти.
Таланти складають нашу внутрішню сутність, тому розгледіти їх буває непросто. Для початку потрібно поставити собі такі запитання:
— Що приносить мені особливе задоволення? Що захоплює так, що я забуваю про час?
— Якої справи мені найбільше бракувало б у разі неможливості нею зайнятися?
— Чого мені, навпаки, хотілося б уникнути? Що забирає сили?
— У яких ситуаціях я відчував особливий душевний підйом?
— Що мене надихало? Якщо спілкування, то з ким? Що мене найбільше захоплює в цих людях? У чому ми схожі?
Після того, як таланти виходять назовні, виникає питання: що з ними робити? Як пробитися вгору кар’єрними сходами? І чи варто це робити?
Куди прилаштувати кар’єрні сходи
Зазвичай ми сприймаємо кар’єрне зростання як підйом до вершини: що вище піднімаєшся, то успішнішим і шанованішим тебе вважають. Насправді існують різні стратегії професійного розвитку, з яких можна обрати ту, що ближча. Умовно їх можна поділити на три напрямки:
По вертикалі. У перегонах кар’єрними сходами найчастіше перемагають профкапіталісти. Професія як така їх не цікавить, їхня самоціль — кар’єра.
Профкапіталіст воліє змінювати місце роботи через 1,5-2 роки. Заради нового рядка в резюме він готовий на все. Він добре розуміється на ринку і знає, як подати себе. Однак профкапіталіст вміє продавати не тільки себе, а й продукт компанії. Він особливо ефективний у публічних виступах, на презентаціях і під час переговорів.
У профкапіталістів розвивається багатий досвід роботи, створюючи з них універсальних фахівців. Однак вони не ідентифікують себе з компанією.
По горизонталі. Це шлях не скелелаза, але мандрівника. “Горизонтальний кар’єрист” може все життя працювати в одному місці, якщо йому там цікаво. Бачачи таку відданість, начальство намагається просунути його вгору кар’єрними сходами:
Одного разу я запитала у директора департаменту, який збирався поставити такого співробітника на чолі відділу: “Навіщо культивувати в компанії некомпетентність?” — “У якому сенсі?” — здивувався директор. “Він прекрасний фахівець, але некомпетентний управлінець. А ви його ставите на управлінську позицію”.
Розвиток по горизонталі обіцяє можливості вдосконалюватися як професіонал, підтримувати творче зростання і в перспективі стати унікальним фахівцем.
По діагоналі. Ця стратегія для тих, хто хотів би рости професійно, але не позбавлений амбіцій. Діагональна кар’єра розвивається найчастіше в рамках однієї компанії. Це спокійна праця, але з готовністю прийняти нову відповідальність.
Утім, до свого в організації придивляються уважніше, ніж до чужого. Можуть ускладнитися стосунки з колегами: неприємно, коли колишній співробітник раптово починає командувати.
Відсікаючи зайве, ми даємо можливість вибору вести нас. Вибір мотивує, фокусує на головному, задає ритм. У книзі “Хочу — Можу — Треба. Пізнай себе і дій!” Марина Мелія доводить, що вибір не обов’язково робити між тим, що приносить радість і корисно оточуючим. Тріада “хочу — можу — треба” спонукає шукати свій унікальний шлях. Той, що врахує бажання близьких і не змусить із жалем озиратися на минуле. Адже саме вибір на користь власного шляху виключає можливість поразки.
