Грошокрай – країна, яку не знайдеш на мапі світу. Проти Грошокраю не послати армії, і дипломатів на переговори не відрядити. Він існує там, де є хтось, хто хоче тримати гроші якомога далі від уряду. Грошокрай – це країна офшорів, невидимий простір для викрадених грошей. Грошей, що мусили забезпечити країні якісні дороги, ліки проти раку й культурні ініціативи. Щоб відшукати їх, вирушаємо по слідах з монет, які політики гублять по дорозі в Грошокрай. Книга британського журналіста Олівера Булло «MONEYLAND. Грошокрай: чому злодії та шахраї керують світом і як це змінити» пропонує подорож таємними стежинам країни офшорів. Дорога буде цікавою, але обіцяє невеселі відкриття.

Почесні громадяни Грошокраю

Революція Гідності 2014 року відкрила українцям справжній масштаб жадібності і несмаку чиновників. Осередком награбованого став президентський палац Межигір’я. Територія вміщувала водяні сади, поле для гольфу, ферму страусів, місцину для полювання на кабанів. Проте багатства, навіть такі надмірні, не здивували активістів. Межигір’я лише показало те, про що українці й так здогадувались. Відразу викликало те, як рідкісні витвори мистецтва співіснували поряд з самозакоханою вульгарністю. Безліч портретів Януковича в ролі правителів минулого. Сертифікат, що свідчив про найменування зірки на честь експрезидента, і ще один – для його дружини. Легендарні унітаз і преспап’є у вигляді батону, покриті золотом. А ще – телевізори:

У тому домі було вісім телевізорів, і два з них розміщені навпроти туалетів, на рівні очей людини, яка сидить. Президент Янукович полюбляв дивитись телевізор, а ще мусив багато часу проводити на унітазі. Тимчасом як громадяни України рано йшли з життя і тяжко працювали за мінімальні заробітні плати, дороги в країні руйнувалися, а чиновники крали, президент переймався тим, щоб його закреп не заважав йому насолоджуватись улюбленими телевізійними програмами — розповідає Олівер Булло.

Україна — лише одна з багатьох країн, що зіткнулись з наслідками державної клептоманії. Родина президента Екваторіальної Гвінеї Теодоро Обіанг Нгема Мбасого, відзначилась любов’ю до постаті Майкла Джексона. Судова тяжба з урядом США виявила рукавичку попкороля з кліпу на пісню Bad (104 тисячі доларів), куртку з кліпу Thriller (1,8 мільйона доларів), кілька статуй на повен зріст із Neverland Ranch, літак бізнес-класу Gulfstream, маєток в Малібу за 35 мільйонів доларів й різні суперкари на суму 70 мільйонів.

Науліна Діоґо, донька члена кабінету міністрів Анголи, прилетіла з самої Африки, щоб взяти участь в американському телешоу «Скажи сукні «так». Героїнями шоу ставали майбутні наречені, що відвідували крамницю Kleinfeld Bridal у Нью-Йорку й обирали там сукню до свята. Для свого пишного весілля на 800 осіб Науліна обрала 9 дизайнерських суконь, що коштували їй 200 тисяч доларів США. У той час, поки дві третини жителів Анголи мусили б відкладати на такий шопінг гроші протягом 9 тисяч років. Ведуча «Скажи сукні «так» делікатно утрималась від запитання звідки у пані Діоґо такі гроші.

Поки прогресивні уряди рухають свої країни до процвітання, інші залишаються далеко позаду. Завзяті люди, сприятливий клімат, багата культура – ніщо не врятує державу, на яку впала тінь Грошокраю, країни офшорів. Та невже так було завжди?

Піратські радіостанції й чарівні папірці

До Другої світової війни капітали рухались між країнами переважно так, як того хотіли їхні власники. Женучись за прибутком, вони підривали курси валют й економіки держав. Хаос став причиною обрання екстремістських урядів, руйнівних тарифів, торгових війн, сутичок на кордонах, а звідти – війни.

Союзні держави прагнули не допустити, щоб усе це колись повторилось. На зустрічі 1944 року на Бреттон-Вудському курорті в Нью-Гемпширі була обрана нова економічна система. За зразок союзники обрали час до Першої світової війни, коли була вільна торгівля та відносно стійкий світовий устрій. Підґрунтям системи стала американська валюта. Представник США Гаррі Декстер Вайт бажав, щоб долар не втратив позицію головної валюти світу і забракував пропозицію встановити нові міжнародні гроші. І оскільки США була єдиною платоспроможною країною серед інших, союзники погодились. США пообіцяли забезпечувати всіх необхідною кількістю доларів, інші країни – робити все за схваленням Міжнародного валютного фонду. Таким чином, потік грошей мав стати контрольованим. І нова система запрацювала успішно, що дозволило країнам відбудувати міста після війни, а в Британії зробити безкоштовним навчання й медицину.

Наприкінці 50-х нововведення показали себе добре, але коштували недешево. Для оплати всіх благ податки мусили були високими. Уникнути їх було складно, якщо ви не змінюєте місце проживання фізично. Поки The Beatles оспівували податки в пісні Taxmen, піратські радіостанції транслювали улюблену тінейджерами музику. Меломани налаштовували радіообладнання на суднах, що стояли на водах за межами британської території. Такі радіостанції назвали офшорами, бо вони існували фізично, але не юридично.

Нова економічна система змушувала охочих взяти позику звертатись до банків Нью-Йорка. Британським банкірам це не подобалось. І тоді фінансист Іан Фрейзер винайшов єврооблігації. Облігація – довготермінові домовленості про фінансування, за яких позичальник отримує конкретну суму грошей в обмін на обіцянку сплатити встановлений відсоток разом з боргом. Єврооблігація мала хорошу відсоткову ставку, що не обкладається податками і її завжди можна обернути назад у валюту. А ще  єврооблігація – повністю анонімна.

Фрейзерові облігації скидались на чари…ці фантастичні папірці дозволено скрізь брати з собою, будь-де перетворити на готівку, а вони ще й давали власникам неоподатковані відсотки. Можливість уникати податків, та ще й отримувати прибуток: це неначе дорожні чеки з відсотковим доходом на 1000 американських доларів.

Грандіозна операція лондонських банкірів відкрила дорогу в Грошокрай. Поки бідні громадяни сплачували податки с зарплати, багаті не тільки могли їх уникати, але й мати з того прибутки.

Чому офшори працюють: дві причини від Олівера Булло

Що вище рівень корупції, то більше грошей отримує еліта, від чого зростає нерівність і рвуться зв’язки між верствами суспільства. Гроші, інвестовані у школи, медицину й дороги, мають вищий ефект примноження. За кожну витрачену гривню ви отримуєте більше, ніж якщо вивести їх в офшори й витратити на взуття зі шкіри крокодила. Країни з якісним правлінням мають вищий рівень життя, здоровіше населення, ефективні освіту та медицину. Але чому корумпованими є одні країни, а інші – ні? Олівер Булло називає дві причини:

  1. Брак мови. Transparency Int. називає найкорумпованішою країною Сомалі. Експерт Роберто Савіано лідером вважає Британію. Перша оцінка ґрунтується на тому, де хабарі платять, друга – де відмивають. Думки однаково гідні, бо термін «корупція» надзвичайно широкий. Настільки, що майже нічого не означає. Коли проблему неможливо навіть правильно назвати, вирішити її буде складніше:

Уявіть собі, наприклад, онкологів Інституту раку в Києві, які намагаються обговорити свою справу, але їм бракує спеціальних термінів – лімфома, меланома, карцинома, лейкемія, тощо – якими розрізняють окремі недуги, і вони змушені послуговуватись тільки словом „рак“. Або уявіть англійську вечерю, де гості намагаються всебічно обговорити погоду, а єдиний термін, який у них є на опис різних видів води з неба – „опади“.

Через брак термінів бодай щось проаналізувати неможливо. І ще складніше зрозуміти це явище.

  1. Конфлікт цінностей. Громадяни західних країн не усвідомлюють якою рідкістю є жити в чесній і демократичній країні, що процвітає. Вагома частина політичних вчень розглядає ліберальні демократії «розвинутих» країн на противагу «тим, що розвиваються». Так, ніби ліберальна демократія – це кінцевий пункт розвитку. На думку політолога Френсіса Фукуями, корупція виникає там, де через самовпевненість суспільству з одними традиціями накинули структуру західного взірця.

Колишні британські колонії отримали подвійну систему управління. З одного боку – устрій, продиктований кревними зв’язками, з іншого – устрій європейської держави. Правителі могли користуватись тією, яка була зручніша на той момент, або вправно їх поєднувати. Так і в системі офшорів є не тільки місцеві правителі-грабіжники, але й західні професіонали, що допомагають їм переховувати гроші за певний відсоток.

Коли Янукович втік з Межигір’я, колишню його резиденцію неможливо було не показати людям. Відвідувачі заходили до палацу з веселою посмішкою і виходили з блідим обличчям. В книзі відгуків хтось написав: «Скільки ж треба одній людині? Мене нудить. Жах». І справді, скільки їм треба, щоб задовольнитись і дати нам спокою? Олівер Булло доводить, що меж країна офшорів не має. Грабувати будуть доти, доки їм будуть це дозволяти. Єдина слабкість громадян в тому, що вони не бачать і не знають як працюють заплутані офшорні схеми. Книга «MONEYLAND. Грошокрай: чому злодії та шахраї керують світом і як це змінити» Олівера Булло покликана виправити цю слабиною. Потужність Грошокраю зростає щоденно. Тому боротись проти нього ніколи не буде простіше, ніж сьогодні.

Книга "MONEYLAND. Грошокрай..."

Замовити книгу