Культура вдумливого читання помирає. Магазини й кав’ярні займають місця бібліотек. Паперові обкладинки покриваються пилом на полицях книгарень. Люди не можуть утримати концентрацію більше, ніж на 40 секунд: як за таких умов читати щось довше за пости в стрічці новин? Книга «Про що ми говоримо, коли говоримо про книжки: Історія та майбутнє читання» Лії Прайс – відрада для схвильованих книголюбів. Спростовуючи міф про ідеального читача, Лія Прайс стверджує: книги – не поза часом, а попереду нього.
Про що ми говоримо, коли говоримо про книжки?
Друковані книги стають частиною минулого. За останнє десятиліття обсяги виторів в книгарнях знижуються. Ще у 1992 році романіст Роберт Кувер в есеї для New York Times запитував: «Чи може друковане слово вижити в добу відеотрансляцій, стільникових телефонів, факсів, комп’ютерних мереж?». З того ж 1992 року рівень читання літератури серед американців впав на 14%, особливо знизившись серед чоловіків та молоді. Книготорговець і критик Свен Биркертс оплакував «концентровану, розмірену, зосереджену на тексті включеність, яку вбиває неспокійне, побіжне клацання та прокручування екрану». Серед українців, як свідчить дослідження Research & Branding Group від 2019 року, 60% за рік нічого не прочитали. Невже ночі з книжкою і ліхтариком під ковдрою замінило безсоння від яскравого екрана смартфона?
Не можна заперечувати, що друковане слово пережило золоту епоху між виникненням масової авдиторії у XVIII столітті та тріумфом видань у м’яких обкладинках часів Холодної війни — завдяки загальній освіті, дешевому паперу, книгарням, де можна погортати книжки, та бібліотекам, фінансованим коштом платників податків. Однак окремі частини цієї історії справляли на мене враження таких, що нічого не пояснюють або й навіть не відповідають дійсності, — зізнається Лія Прайс.
Не варто забувати, що крім 60% тих, хто не читає, ще залишається 40% книголюбів. Більш того, 74% українців полюбляють саме друковані книжки. Теж саме і в США: 2016 рік повернув друкованим палітуркам першість у змаганні з електронними.
Бібліотеки, що раніше асоціювались з пилом і нудьгою, включають до спектра послуг виставки мистецтва і проведення лекцій та семінарів. Книжкових крамниць стає менше, але зростає кількість онлайн-книгарень. То що саме ми маємо на увазі, коли оплакуємо начебто смерть читацьких звичок? Лія Прайс стверджує, що ми горюємо над ілюзією. З’ясуймо яку роль книги насправді займали в історії людства.
П’ятсот років книжкових інновацій
Друковані книги, як і плівкові фотоапарати, сприймаються дещо застарілим дозвіллям. Насправді ж вони раз у раз ставали причиною нововведень.
Книжки увійшли в буденне життя європейців півтисячоліття тому. Компактний і дешевий папір та друк полегшили їхнє розповсюдження. А ще друк зробив книжки піонером серед стандартизованих товарів. До того усі рукописні примірники, хоча б у деталях, але різнились між собою, й сприймались як недешева реліквія. Стандартизація, своєю чергою, дозволила брендувати товар і проклала шлях маркетингу. За ним слідували технології: книжки зіграли вагому роль у застосуванні паперової упаковки та друкованих етикеток. Перші штрих-коди теж ставили на книжках. Станом на ХІХ століття книги стали першими товарами широкого вжитку, які можна було купити на споживчий кредит.
Як щодо книжкових просторів? Книгарні перші виклали свій крам на вітрину. А потім першими увімкнути фонову музику, яку можна почути ледь не в кожній сучасній крамниці. Мережа книгарень Barnes and Noble, що наважилась на цей крок, пізніше запустила першу рекламу в ефір національного телебачення.
Книжки аж ніяк не надають прихисток від історії; вони творять історію – не лише завдяки ідеям, що вони їх транспортують від однієї людини до іншої, а й завдяки технологіям, що створюються для їхнього виготовлення та розповсюдження.
І в XXI столітті інновації продовжуються, хоча тепер вони проходять радше навколо книжок. «Uber для книжок» – сервіс доставлення бібліотечних книжок, «FitBit для книжок» – додаток, що буде нагадувати користувачу про щоденне читання, LitCity – застосунок, що періодично надсилає користувачу уривки літературних творів. Ці та інші схожі проєкти представила конвенція Codex Hackathon, доводячи, що книги не залишились в минулому, а продовжують спонукати розвиток людства.
Міф про ідеального читача
Книжки асоціюються з безтурботним часом без інтернету. Мовчазна книга не нагадує про себе нав’язливими сповіщеннями. І, на відміну від соцмереж, не краде цілі години, залишаючи по собі інтелектуальну порожнечу. Захисники друку вбачають в паперових книжках панацею від кліпового мислення й дефіциту уваги. Науковці перевірили чи так це насправді.
Опитування студентів зі США, Німеччини та Японії щодо їхніх відчуттів від читання електронних і друкованих книжок показали перевагу останніх. Єдина скарга: «Менш за все мені подобається у читанні паперових книжок те, що вони змушують мене читати уважніше». Проте після тестування на розуміння і засвоєння тексту вони показали однакові результати що з папером, що з цифрою. Може, таємниця стереотипу криється не в носії тексту, а в його змісті?
Задовго до появи клікбейту над читанням висіла хмара занепокоєння через те, що текст занадто захоплює і відвертає увагу від повсякденних справ:
Читачі XVIII століття не менше, ніж читачі XXI століття непокоїлись питанням темпу та завершеності, але їхня занепокоєність мала протилежне спрямування: під тавром опинялися ліниві, пасивні читачі, які дозволяли інерції тягнути себе від початку до кінця.
Усе те, що критикують під імпульсом книжкової ностальгії нині, критикували й в минулому. Виняток лише в тому, що соромили читачів, а не користувачів застосунків. Моралісти застерігали, щоб люди не читали занадто захопливих історій так, як «деяким людям краще утримуватись від вина». Тепер нас застерігають не читати коментарі під провокативними постами.
На думку інших критиків, книги в цифрову епоху перетворюються на прикрасу інтер’єру. Що з того, що друковані книжки продаються краще? Полиці покриваються товстим шаром пилу, поки їхній господар дивиться відео з котиками за ноутбуком. Насправді грішили цим і в минулом. Доказ – випадок з класиком світової літератури Ернестом Хемінгуеєм. Письменник стверджував, що любить «Улісса», масштабний і складний роман Джеймса Джойса, приятеля Хемінгуея. Але належний йому примірник «Улісса» зберігся до сьогодні майже незайманим: розрізані лише перша та остання сторінки (в минулому книги випускали зі склеєними сторінками, кожну з яких читач «розрізав» спеціальним ножем).
Книжки міцно увійшли в буденне життя людства, як і технології, що допомагають їхньому розповсюдженню. Бурхливий розвиток лякає, і ми намагаємось знайти прихисток у чомусь знайомому з дитинства. Хвилювання за майбутнє друкованих книжок — всього лише занепокоєння через невідомість майбутнього. Лія Прайс в книзі «Про що ми говоримо, коли говоримо про книжки: Історія та майбутнє читання» запевняє, що це хвилювання — даремне. Можливо, колись книжки займуть місце серед плівкових фотоапаратів, ароматичних свічок та інших не функціональних, проте атмосферних товарів. Та як би не змінювались декорації, письменники продовжують відкривати для нас свої художні світи. А книги й місця для читання залишаються приємною сталістю життя.
