Усе більше українських підприємців розповідають про запуск власної справи. Набагато менше історій про те, як побудувати успішну кар’єру у великих міжнародних компаніях. Книга генеральної директорки Red Bull Україна Тетяни Лукинюк і журналістки Людмили Колб «Як хотіти й отримати все (але це не точно)» присвячена саме цьому питанню. На її думку професіонал мусить уміти планувати на один крок уперед й шукати людей, що не будуть придушувати потенціал. Тож як бути жінкою-керівницею, не потрапляючи під вплив гендерних стереотипів?
Кар’єра Тетяни Лукинюк розпочалась із посади перекладачки в спільному підприємстві з Motorola. У 24 роки вона стала керівницею адміністративного відділу в GTECH. Через три роки настав час першого серйозного вибору в кар’єрі: Тетяна змінила напрям на маркетинг і працювала акаунт- та бренд-менеджеркою в Scholz & Friends, Gallaher Plc, The Coca-Cola Company. Згодом були топові позиції директорки з маркетингу в Oriflame та Anheuser-Busch InBev і посада національної менеджерки в Mars. Зараз Тетяна Лукинюк — генеральна директорка Red Bull в Україні, і входить до списку Self Made Women за версією Forbes.
Якщо порівняти кар’єру з підйомом на гору, то це не організована подорож за заздалегідь визначеним маршрутом, у зручному одязі, з усім необхідним спорядженням і запланованими зупинками. Це радше мандрівка крізь широкі простори, у якій саме ми визначаємо її — напрямок та супутників, що йдуть із нами.
Фото Тетяни Кізеєвої
Але перед тим, як визначити супутників, потрібно зрозуміти куди йти. Для цього Тетяна Лукинюк пропонує принцип «плюс один».
Плюс один: як використовувати паузи в кар’єрі
Упродовж перших чотирьох років кар’єра Тетяни Лукинюк розвивалась інтуїтивно. Поворотний момент настав, коли вона чітко зрозуміла, що не хоче розвиватися в адміністративному напрямі й почала шукати іншу галузь. Уявити, чим будеш займатися все життя, коли тобі ще немає тридцяти — нелегко. Тому Тетяна керувалася принципом «плюс один»:
Не обов’язково формулювати кінцеву мету — достатньо визначити, яким буде наступний крок, і вже в процесі щоразу продумувати, куди ви зрештою хотіли б прийти.
Спланувати один крок і подивитися що станеться — не так складно, бо не зауважує безліч невідомих чинників із майбутнього. «Плюс один» — не обов’язково рух вгору за ієрархією. Це і зміна сфери діяльності, і перехід із локальної компанії в міжнародну, й участь у новому проєкті із сильними викликами, а може — додаткова освіта. Як рухатися до мети?
- Проявляйте егоїзм здорового працівника. Це звичка завжди тримати в голові, що краще саме для вас. Ходіть на співбесіди, спілкуйтеся з людьми з інших галузей, дізнавайтеся про тренди ринку, навіть якщо не шукаєте роботу. Усе чудово, поки цінності працівника й роботодавця збігаються. Але так буває не назавжди, тому тримайте себе в тонусі.
- Що довше ви не навчаєтеся, то більше втрачаєте власну цінність на ринку праці. Тетяна Лукинюк у середньому робила наступний кар’єрний крок через три роки. Такий термін пояснює learning curve (з англ. — «крива навчання»), що стрімко росте на початку навчання, а потім поступово перетворюється на майже пряму лінію. Те саме відбувається і з роботою.
Перший рік відходить на вивчення нового бізнесу ізсередини. Другий — плануванню власних звершень і втіленню їх у життя. На третьому настає час підбивати підсумки. Далі треба намітити наступний крок: визначити які досвід, позиції, галузі й компанії приваблюють тепер.
- Використовуйте періоди кар’єрного плато. Це час, коли ви вже не розвиваєтеся у своїй компанії, але ще не знаєте яким буде наступний крок. Вони найкраще підходять для відточення навичок, будування нових стосунків і дослідження своїх потреб.
Варто не забувати про гнучкість і за потреби змінювати мету. Обставини не завжди йдуть нам назустріч і сильна особистість не намагається воювати з тим, чого не змінити. Вона змінює себе і свої цілі, щоб адаптуватися.
Щирий нетворкінг: як побороти ніяковіння
Вважається, що нетворкінг — спілкування нещире, корисливе й поверхове. Насправді намагання постійно «продати себе» шкодить не тільки настрою, але й кар’єрі. А ось щире та відкрите спілкування з людьми, які викликають захоплення — звичка, без якої успіх неможливий.
Нетворкінг може здатися оманливо легким, але для нього потрібні цілеспрямовані зусилля:
Коли я тільки почала цілеспрямовано вкладати в це час та сили, то просто ходила на конференції та за можливості виступала на них. Розповісти підприємцям-початківцям про ведення бізнесу? Добре! HR-фахівцям про команду? Буду! Бухгалтерам про основи маркетингу? Згодна! Після першої ж маркетингової конференції десять років тому я побачила, як збільшилася моя мережа професійних контактів. Відтоді все й закрутилося.
Згодом Тетяна сформувала рутину і критерії, за якими вона відвідує професійні заходи.
Перший — чи буде там нова аудиторія, яка її не знає. Другий — чи зможе вона бути корисною. І якщо відповідь на обидва питання «так», вона відгукнеться на запрошення.
Одна із найбільших складностей професійного нетворкінгу — це ніяковіння. Що можна зробити, щоби знайти нові контакти, попри свої страхи?
- Приходити з кимось — не вихід. Ви будете спілкуватися з ним увесь час, а це не додає цінності для формування нових зв’язків.
- Якщо людина стоїть сама, або дістала телефон — це вчасний момент, щоби здобути нове знайомство і врятувати когось від нудьги.
- Приєднуватися можна не лише до самотніх. Якщо бачите людей, що жваво щось обговорюють — можна послухати, почекати паузи, представитися і приєднатися.
- Запитань для гарного початку є сотні. Як почувається ваш бізнес? Що читаєте, аби бути в курсі трендів? Чиї думки цінуєте? Обирайте теми, якими позиціонують ваш особистий бренд:
Наприклад, мене цікавлять питання лідерства, книжок, бізнесу — це те, довкола чого я вибудовую свій професійний образ, тож про це говоритиму й під час знайомства, щоб додатково підсвітити все для інших. Звісно, про інтереси довколишніх не потрібно забувати. Але якщо ви знайомитеся на професійних заходах, то, найімовірніше, теми, які ви підніматиме, тією чи іншою мірою близькі всім.
- А в наш час, поки заходи недоступні, залишаються соцмережі. І вони теж вимагають усвідомлених зусиль. Розмови в коментарях — не тільки «вбивці часу», але і способи залишатися в полі зору один одного. Будувати міцну дружбу треба тільки тоді, коли до людини лежить душа. В інших випадках професійним і чесним виходом буде поставити вподобайку.
Жінка-керівниця: як хотіти й отримувати все
Для жінок бізнес-середовище — місце, що довгий час було недоступним. До початку руху суфражисток жінок вважали власністю: без волі чоловіка чи батька не можна було купити будинок, піти на роботу, одружитися за власним бажанням. Відтак те, чому чоловіки вчилися століттями (наприклад, конкуренції в бізнесі), жінки відкрили для себе менше ніж сто років тому. Тепер вони мусять прикладати вдвічі більше зусиль через подвійні вимоги від суспільства. Чоловіку-професіоналу пробачать відсутність сім’ї, жінка ж буде вважатися неповноцінною, дарма що займає високу посаду.
Багато жінок вважає, що вони комусь щось винні, крім себе. Що мають бути такими, якими їх прагнуть бачити люди навколо. І навіть якщо припустити, що комусь із нас удасться задовольнити всі-всі суспільні забаганки— усе одно не будеш такою як треба.
Намагання досягти примарного ідеалу — тупиковий шлях. Чекати, поки суспільство звільниться від стереотипів — занадто довгий. Дві успішні жінки-професіоналки Тетяна Лукинюк та Людмила Колб у книзі «Як хотіти й отримувати все (але це не точно)» радять третій — шлях кар’єрний. Гроші — це безпека, свобода й можливість реалізувати свої плани. І чим більше жінок будуть сміливо просити про підвищення, ігнорувати сексистські жарти від колег і займати керівні посади, тим більше позитивних прикладів здобудуть ті, що поки вагаються.
