Тисячі людей по всьому світу відмовляються від глютену, не знаючи навіть як той виглядає. Дехто з них вважає, що полегшить роботу лікарям, якщо власноруч нагуглить собі діагноз. У той же час в коментарях на Facebook знайшовся чоловік, що точно знає як врятувати весь світ. Йому відповідають, що Земля — пласка, а щеплення від грипу зводить з розуму. Масовий психоз? «Радше смерть фаховості», — відповів би Том Ніколс, автор книги «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими». Куди ж зникли ті, хто дійсно знається на своїй справі?
«Я написав цю книжку, бо непокоюся», — ділиться з читачами Том Ніколс. Він — професор воєнного коледжу ВМС США, експерт з етики та міжнародних відносин, та часом зустрічає людей, що впевнені — вони краще знають про стан справ в країні. Схожі історії він чує від учителів, юристів і лікарів. Їхні клієнти не просто ставлять змістовні запитання та приділяють більше уваги до роботи фахівців. Вони із небувалою злістю втручаються в роботу професіоналів і наполегливо радять як тим треба працювати. Смерть фаховості автор «Диванних експертів» ілюструє таким випадком:
У 2014 році видання The Washington Post здійснило опитування своїх читачів про те, чи варто США втручатись у воєнний конфлікт між Росією та Україною. Воєнний конфлікт прямо на російському кордоні, якщо в ньому беруть участь країни з ядерною зброєю, може стати причиною Третьої світової війни. Проте лише кожен шостий американець зміг показати Україну на карті. Та значно більше непокоїть те, що респонденти з ентузіазмом сприйняли воєнне втручання в Україну прямо пропорційно до браку їх знань про цю країну. Тобто люди, які вважали, що Україна знаходиться в Латинській Америці, висловлювали підтримку воєнному втручанню напрочуд активно.
Ми повинні поважати думки один одного, але чи кожна думка рівноцінна іншій? З появою Інтернету здається, що так. Кожен з нас має можливість підкріпити власні слова посиланнями на відповідні ресурси, або хоча б прочитати статтю на Вікіпедії. Однак фаховість — це не тільки вправне користування пошуковими системами.
Чотири риси справжнього фахівця
Словники називають фахівцями людей, що мають вичерпні, експертні знання з певної теми. Лікарі, інженери й пілоти — саме такі спеціалісти, знання яких недоступні без років навчання. Однак і піаністи зі спортсменами, й навіть поштар вашого району, мають унікальні знання зі сфери своєї професії. Тому фахівці — це ще й ті, до кого ми звертаємось, коли потрібна порада, освіта чи рішення певного питання. Вони — меншість, чиї погляди авторитетні.
Вища освіта — сигнал, що знання професіонала перевірені й відповідають базовому рівню компетенції. І хоча дипломи через їх непотрібність все більше висміюють, та все ж вони залишаються свідченням, що людина витратила певний час на розуміння своєї професії. Не варто нехтувати увагою і до походження документу. Хоча престижні університети нерідко випускають ледарів, а провінційні — геніїв, та зазвичай перші більше піклуються про свою репутацію, а тому мають вищі стандарти надання дипломів.
Інша риса фахівця — вроджений талант. Є прекрасні студенти права, що завмирають перед присяжними й стільки ж інтернів, що втрачали свідомість від вигляду крові.
Талант нічим не замінити, він помітний одразу. До таких людей належать ті самі лікарі, пацієнти до яких стоять у довгих чергах місяцями. Це ті професіонали, яким не потрібна реклама: знання про них передають з уст в уста.
Досвід і тривале перебування в професії — ще одна риса фахівця. Випробування є у кожній галузі й не кожен професіонал ладен їх подолати. Фахівці не випадають з власної галузі, вони постійно вчаться і можуть продемонструвати наочні досягнення. Досвідчені поліціянти мають чуття на проблеми, якого позбавлені їх молодші колеги. Лікарі-фахівці з першого погляду визначають хвороби, які потім підтверджуються аналізами.
Ще одна риса фахівця — лояльність до оцінки інших фахівців. Кожна група спеціалістів має своїх атестаційних експертів та органи сертифікації. Так професійність вченого визначають наукові публікації та репутація видань, де вони опубліковані. У фахівця-психотерапевта знайдеться з десяток сертифікатів. А досвідчений кінолог регулярно бере участь у професійних асоціаціях. Бо це — саме ті бар’єри, які долає професіонал у своїй галузі, щоб завоювати повагу колег і довести, що він не шахрай.
Чому ми стаємо диванними експертами
Усі ми потрапляли у пастку, коли на вечірці чи вечері найменш поінформована людина бере слово і впевнено читає лекцію, сповнену помилок і дезінформації. На щастя, наука розгадала чому це стається і навіть дала назву:
Такий феномен називається ефектом Даннінга-Крюгера на честь психологів, які працювали в Корнельському університеті й описали це явище в знаковому дослідженні 1999 року. Ефект Даннінга-Крюгера можна описати так: чим більше людина обмежена, тим більше впевнена у своєму розумі.
Задля справедливості варто сказати, що ми всі себе часом переоцінюємо. Однак найменш компетентні, як-от інтерни, чи студенти, що готуються до іспитів, будуть частіше вдаватись до оптимізму. Чому так? Їм бракує метакогніції — здатності зрозуміти, що тобі щось не вдається. Професійні музиканти відчувають фальшиву ноту, управні маркетологи знають, коли рекламна кампанія вийде провальною. Їх менш компетентні колеги так не вміють.
Ще одна перешкода до продуктивної розмови — підтверджувальне упередження. Цей термін означає схильність шукати інформацію, яка підтверджує те, що нам уже відомо та ігнорувати те, що суперечить «істині». Наприклад, якщо ви вважаєте, що всі жінки люблять шопінг, а геть всі чоловіки — футбол, ви будете постійно звертати увагу на любительок одягу та прихильників «Динамо». Це доводитиме, що ваше спостереження правильне, тоді як протилежні випадки — лише винятки.
Питаючи поради фахівця нам складно відмежувати власні упередження від правди й це значно перешкоджає продуктивному діалогу. Як не заважати людям робити їхню роботу?
Що робити, коли в Інтернеті хтось помиляється
Фахівцям Том Ніколс в «Диванних експертах» радить навчитись казати «ні». Найгірші помилки ставались, коли він не міг стриматись, щоб не висловити свою думку. Не озвучуйте передбачення, якщо давно не цікавились своєю темою. Не гарантуйте результати та «чарівну пігулку» від усіх бід — це найперший симптом шахрая. Спеціалісти розуміють, що покращити економіку цілої країни за два-три кроки неможливо. Пояснюйте інформацію, не спотворюючи її.
А ось щодо споживачів, то їм варто бути скромними. Навіть якщо справа лише про статтю з інтернет-видання:
Почніть із припущення, що людина, яка писала статтю з усіма її недоліками, та все ж знає більше про цю тему, ніж ви. І намагайтесь пам’ятати, що переважно автор матеріалу провів з темою набагато більше часу за вас. Якщо ж розглядатимете будь-яку історію в медіа уже з припущенням, що знаєте про цю тему стільки ж, скільки й інші, усе слідкування за новинами буде просто марнуванням часу.
Намагайтесь осягнути все. Підписуйтесь на «лівих», якщо ви — «правий». Виховуйте терпимість до чужої думки. Не облишайте й медіа з інших країн, навіть якщо думаєте, що геть все ними написане є пропагандою.
Будьте менш цинічними. Навряд чи хтось зумисне пише з наміром вам набрехати. Журналісти дійсно не можуть знати все, хоча і намагаються. Експерти, які б компетентні вони не були, можуть помилятись. Поважайте тих, хто визнає це.
Обирайте прискіпливо. Чи варто довіряти сайтам, що мають ціль роздмухувати вогнище сенсації, а не поділитись інформацією? Звертайте увагу на авторів. Досвідчені журналісти часто кажуть: «Одразу шукайте того, кому стаття була б вигідна». Визначивши, хто стоїть за публікацією, ви зрозумієте чи варто йому довіряти.
Загалом, усім нам варто не забувати, що ми — це перш за все люди, а не машини з обробки даних. Хоча і ті, буває, помиляються.
«Обивателі не впораються без фахівців і вони мають покірно змиритись із цією реальністю. Фахівці зі свого боку повинні змиритись із тим, що їх поради — хай якими вони будуть очевидними і правильними — не завжди будуть сприйняті в демократичному суспільстві, яке може не поділяти їх цінності», — підбиває підсумки в «Диванних експертах» Том Ніколс.
