Багато людей під прокрастинацією розуміють наслідки лінощів або поганого управління власним часом. Та насправді «нічого-не-хочу-робити» часто є підсвідомим способом боротьби із власною самооцінкою. Тож недарма книга дослідників Джейн Бурки та Ленори Юен «Прокрастинація», що була вперше видана ще у 1983 році, досі залишається актуальною. Її оновлену версію нещодавно переклали українською, тож ми розкажемо, про що говорять автори та чому нейронаука — це ключ до розуміння небажання робити щось важливе.
Про що книга «Прокрастинація»?
Автори книги, які є практикуючими психологами, поділили книгу на дві рівноцінні частини: розуміння прокрастинації та аналіз способів подолати її.
Як стверджують дослідники, страх — це основа будь-якої прокрастинації, включаючи страх невдачі, успіху та «програшу у битві». Дивно, але деякі з нас прокрастинують просто щоб показати, що вони контролюють ситуацію. Це своєрідний спосіб сказати «Ви не змусите мене ЗРОБИТИ це!» набридливому босу, нецікавому завданню або порожньому баку в машині.
Та недостатньо розібрати, чому виникає бажання відкласти справи «на потім». Саме друга частина перетворює цю книгу на одну з найкращих (якщо не найкращу) науково-популярних робіт у цій сфері. Можливо вам не здається, що ви боїтеся успіху і ви не визнаєте, що ніяк не можете прийняти новий робочий офер — адже не можете залишити колег по роботі. Автори називають це «намагання бути номером 2». Так випускник хоче залишатися залежним від вчителів та інструкторів, від яких, на його думку, залежить успішне просування по дорослому світу. Так робітник надає перевагу виконувати накази перед ініціативністю та ризиком заради кращого втілення ідей.
Як з цим боротися? Інструменти для лікування прокрастинації у другій частині книги дієві та зрозумілі. Вам не обіцяють миттєвих змін, та все починається з маленького кроку у новому дні: зміна звичок, самоусвідомлення, покращення самооцінки тощо.
Як нейронаука пояснює прокрастинацію?
Досягнення у нейробіології допомогли краще зрозуміти сутність прокрастинації. Ділимось з вами одним із нещодавніх відкриттів. Коли ви відкладаєте на потім щось, із чим не можете впоратись або що викликає неприємні відчуття, ви зокрема вступаєте в боротьбу за те, як ставитися до себе. Останні дослідження доводять: низька самооцінка сприяє прокрастинації. Сприйняття себе формується з перших днів життя.
Відомо, що мозок запрограмований бути ультрасоціальним. Ми від народження шукаємо зв’язку з іншими. Стало ясно, що стан мозку однієї людини впливає на те, що відбувається в мозку іншої людини — через так звані «дзеркальні нейрони». Тож, наприклад, ті, хто дбають про дитину роблять значно більше, ніж просто замінюють підгузки та годують — вони активізують розвиток мозку через емоційну доступність та взаємодію.
Коли ви були немовлям, то дивилися на інших у пошуку себе, а емоційні переживання (як свідомі, так і несвідомі) ваших доглядальників допомагали мозку сформуватися та впливали на ваше сприйняття себе. Якщо ж батьки зляться, зайняті власними турботами або не проявляють інтересу до дітей, то діти не знаходять у їхній поведінці того, що шукають. Замість бачити, що їх люблять і їм радіють, діти можуть віддзеркалюватися в очах батьків як незручність, розчарування, джерело турбот або прикраса, щоб нею хвалитися перед іншими. Ці руйнівні емоційні зв’язки мають глибинні наслідки: вони вимикають ті центри у мозку, що відповідають за відчуття безпеки, добробуту та відкритості для світу, й активізують ті мозкові частини, що резонують із болісним емоційним станом батьків. Такі зв’язки закладають фундамент для прокрастинації у подальшому житті.
Звісно, без розбіжностей у стосунках неможливо. У кожного бувають погані дні. Та коли ці розбіжності виникають регулярно (необов’язково у відношенні «батьки-дитина»), то дитина успадковує відчуття — вона не така, як треба.
Мати цілковите самоусвідомлення та постійну концентрацію — рідкісний феномен. Ми не повністю свідомі щодо речей, які робимо або не робимо. Кліше та шаблони керують нашим життям під виглядом звичок та принципів. Але ми майже ніколи не визнаємо, що є непереборними консерваторами. Ми консервативні в уникненні змін. Бажання триматися зон комфорту тримає нас подалі від необхідності усвідомлювати власне життя та як змінити його на краще. Та є ключ, що стане першим поштовхом до змін. І це — книга «Прокрастинація. Чому ви вдаєтеся до неї і що можна зробити із цим вже сьогодні».
