Щасливим стати неможливо, але можна стати щасливішим. Так стверджує Тім Боно в книзі «Наука щастя: коли лайки — це ще не все». Психолог та викладач Університету Вашингтона в Сент-Луїсі щороку навчає тисячі студентів позитивної психології. Спостерігаючи за молоддю, Тім Боно визначив що заважає їм відчувати себе добре. Як виявили наукові дослідження, багато в чому винні завищені очікування, голлівудські фільми та соціальні мережі. Отже, наскільки щасливими ми можемо бути? І що робити, якщо не виходить?
Чому нещасні ті, хто мають бути щасливим
Здається, що немає більш щасливих років життя, ніж студентські. Час, коли прав уже достатньо, а обов’язків ще не так багато. Здоров’я дає змогу цілу ніч провести на вечірці і прийти зранку на заняття. Майбутнє видається грандіозним та чудовим. Так чи так це насправді? Дані опитувань студентів показують дещо інше:
- Кожен третій представник молоді переживає тривалі періоди депресії;
- Кожен другий вважає, що стан його психічного здоров’я нижчий за середній або поганий;
- На початку 2000-х студенти переходили межу психопатології вп’ятеро частіше, аніж у середині XX століття;
- У період із 2007 по 2015 рік кількість підліткових самогубств серед хлопців зросла на 31 %, а серед дівчат — більш ніж удвічі.
Чому студенти нещасні?
Перша причина — очікування щастя. Американська культура поширює визначення університетського навчання як «чотирьох найщасливіших років». Фільми «Звіринець», «Король вечірок», «Старе загартування», «Сусіди» демонструють безтурботних студентів. Вони відриваються на вечірках і поринають у любовні пригоди. Це не дивує: навряд чи хтось хотів би дивитись як головний герой усю ніч пише курсову за день до дедлайну.
Друга причина — соціальні мережі. Опитування студентів показали: чим більше часу вони проводили в соцмережах, тим більше нещасними почувались. Молодь зазначила серед симптомів зниження самооцінки, зменшення оптимізму та падіння мотивації.
Кілька років тому команда науковців запитала майже в 10 тисяч студентів із 47 країн що вони цінують у житті найбільше. Перемогло щастя, залишивши позаду любов, гроші та можливість потрапити в рай. Але де його знайти? І чому очікування та соціальні мережі стають йому на заваді?
На ці питання понад два десятиліття намагаються знайти відповідь науковці з галузі позитивної психології. І відповіді на них стосуються не тільки молоді, але й кожного з нас.
Upsplash
Позитивна психологія: міф про абсолютне щастя
Напрям позитивної психології розквітнув на початку століття, як відповідь на численні дослідження стресу. Публікації в Time, Washington Post та BBC зробили цю галузь відомою не тільки серед професіоналів. Як відповідь на популярність виникли сотні мотиваційних ораторів, гуру саморозвитку, книжок-посібників. Через надмір пропозицій стало складно зрозуміти, кому можна довіряти. Склалось уявлення, що позитивна психологія спрямована на досягнення чистого й нескінченного щастя.
Навколо позитивної психології виникали не тільки міфи, але і критика. Люди обговорювали статтю «Чи не переоцінюємо ми щастя?» Wall Street Journal, та матеріал USA Today «Остаточний вердикт: щастя переоцінюють» і читали безліч книжок-відповідей на посібники зі щастя. Однак критики не уникнули віри в міфи. Вони теж сприймали щастя, як ліки проти всіх хвороб та відповідь на всі питання.
Насправді позитивна психологія не пропагує нічого поганого. Щоби довести це, Тім Боно пропонує розглянути дві її засади:
Перша засада: позитивна психологія не пропагує постійного щастя
Насправді в жодному авторитетному фаховому джерелі не йдеться про абсолютне щастя. Науковці, досліджуючи тисячі людей з усіх куточків світу, не знайшли жодного абсолютного щасливця.
Негатив — частина нашого життя. Середньостатистична молода людина позитивно налаштована 70% часу. Навіть найщасливіші почуваються добре 90% часу. Тобто, навіть якщо ви в топі щасливців, 1 з 10 вашого життя неодмінно виявиться кепським.
Уявлення про абсолютне щастя тільки шкодить. Придушені негативні емоції, немов бумеранг, повертаються й боляче б’ють. Кожна емоція має свою функцію. Сум і тривога — це сигнал щось змінити в житті. Звісно, якщо не йде мова про психічне захворювання, коли «сигналізація» зламана.
Друга засада: позитивна психологія взагалі не пропагує щастя
Коли я запитую студентів, що спонукало їх записатися на мій курс із позитивної психології, одна з найпоширеніших відповідей: бо вони прагнуть бути щасливими. Студенти прагнуть дізнатися, яку спеціалізацію обрати, якого партнера знайти і скільки грошей заробити, щоби стати щасливим. На жаль, у мене для них погані новини. Цей курс створений для того, щоби зробити їх не щасливими, а щасливішими.
«Чи я щасливий?» — запитання, що передбачає відповідь «так» або «ні». Насправді особисті чи навколишні обставини ніколи не дозволять нам стати один раз і навічно щасливими. Проте ми все ще можемо стати щасливішими.
Чому соціальні мережі роблять нас нещасними
У багатьох дослідженнях виявлено зв’язок між браком щастя та активним використанням соціальних мереж. Та більшість із них не вказує на причинно-наслідковий зв’язок. Можливо, люди стають більш нещасними, сидячи на фейсбуці. Та може вони спочатку почуваються нещасними й намагаються знайти розраду в спілкуванні? Нещодавно команда психологів із Мічиганського університету й Левенского університету в Бельгії вирішили з’ясувати правду.
Учені зібрали групу з вісімдесяти двох молодих людей. Вони мусили відповідати на текстові повідомлення, що надсилались їм у випадковий час, упродовж двох тижнів. У кожному повідомленні містилося прохання описати, наскільки вони щасливі в той момент і чи часто користуються фейсбуком.
Загалом, якщо вони казали, що багато часу проводять у соцмережі, то під час наступного опитування виявлялося, що вони почуваються нещаснішими. Навпаки це не працювало: коли люди не почувалися щасливими, було неможливо спрогнозувати, чи наступного разу під час опитування вони сидітимуть у фейсбуці. Отже, з високою ймовірністю, соціальні мережі роблять нас менш щасливими. Але чому?
Одне з базових людських умінь — здатність адаптуватись. Як фізично, коли ми звикаємо до зміни сезонів, так і психологічно:
Пригадайте, як ви купили новий телефон. Мабуть, спочатку вам дуже хотілося ним похвалитися. Ви були в захваті від нових мобільних додатків і потужної камери. Однак згодом усе це вже не вражало. Телефон із такими характеристиками здавався вам звичайним.
Психологи називають це гедоністичною адаптацією. Хоч би скільки розкоші та блиску ми додавали у своє життя, наші очікування згодом перевищують актуальний рівень нашого життя. Щастя не тільки залежить від того, як ми живемо насправді, а ще й від того, як ми хочемо жити.
Щоби відчувати себе щасливими, ми мусимо або збільшити те, що маємо (купити будинок, перейти на кращу роботу) або не концентруватися на тому, що хочемо. Зазвичай люди обирають першу стратегію: оточують себе предметами розкоші й демонструють свої пригоди в інстаграмі. Але відчуття щастя адаптується до нових здобутків і лайків. І це шкодить не тільки нам. Під впливом соцмереж наша категорія «Чого я хочу?» невпинно розширюється.
Для нас природно порівнювати себе з іншими. У 2010 році команда науковців з Університету Ворика опублікувала результати дослідження, у якому вони визначили рівень доходів та задоволення від життя в понад десяти тисяч дорослих британців. Зв’язку між рівнем доходу та щастям не виявили. Але дослідники змогли порівняти зарплати піддослідних із тими, хто живе по сусідству. Задоволення життям насправді визначало те, наскільки піддослідний був багатшим за мешканців сусідніх будинків. Нам важливіше бути щасливішим за когось, ніж просто щасливими.
Вийти з цього кола можна, обравши другу стратегію — концентруватись не на бажаннях, а на тому, що ми маємо. Одним зі способів почати робити це є щоденник вдячності. Невже достатньо всього лише раз на добу записувати приємні речі за день, щоби відчути щастя? Учені довели, що так. В одному дослідженні кількасот представників молоді попросили вести щоденник вдячності. Інша частина студентів мала вести щоденник неприємностей. Обидві групи мали оцінювати свій стан самопочуття. Студенти, що скеровували увагу на приємні речі, вище оцінювали свій стан.
Студенти не мали робити геть нічого екстраординарного. Їх не змушували шукати нові причини для радості та покращувати своє життя. Вистачило лише переспрямування уваги на позитивні речі. Увага вибіркова. На щастя, зосереджуватися на чомусь чи ні — питання здебільшого нашого вибору.
Чи достатньо буде для щастя видалити сторінки в соціальних мережах? Навряд чи ми б потребували тоді позитивної психології. Щастя — мінливе відчуття. Та примножити його не так складно. Вдячність та адекватні очікування від реальності — лише початок. У книзі «Наука щастя: коли лайки — це ще не все» Тім Боно розповідає про інші корисні звички: як сон та спорт допомагають відчути себе краще, міцні соціальні зв’язки додають життю змісту, а поразки роблять нас сильнішими.
