Навіть одноклітинна амеба, якщо наблизити до неї вогонь, починає тікати. Страх властивий кожному — це одне з найстаріших почуттів, відомих людству. Тим паче, ми все ще не можемо дати йому раду. Людство продовжує сприймати страх як щось негативне і проводить час у спробах позбутися його назавжди. Крістен Улмер у книзі «Не бійтесь боятися» пропонує парадоксальний метод подолання страху: перестати з ним боротися.
Даремна боротьба
Крістен Улмер — в минулому найвідважніша спортсменка-екстремалка в світі. Нині вона бізнес-консультантка, що спеціалізується на почутті страху. Крістен називає взаємини зі страхом найважливішими в житті людини, бо це стосунки із самим собою. Безліч експертів навчають як подолати страх через медитації, вихід із зони комфорту, та аутотренінг. Наслідки: придушення чи раціоналізація страху. Якщо ви боїтесь польоту на літаку, вам згадають, що статистично авіакатастрофи стаються не так вже й часто. Якщо маєте страх публічних виступів — скажуть зосередитись на своїх успішних промовах в минулому. Концентрація на позитиві може допомогти, але лише на короткий час. Насправді страх потрібно визнати та примиритись з ним. Іншого виходу, зазначає Крістен, просто не існує.
Первісне почуття
Страх — еволюційний механізм, за допомогою якого живі істоти відрізняють небезпечне від безпечного. Завдяки йому вони виживають, розвиваються і розмножуються. П’ятсот мільйонів років тому у риб з’явилась частина нашого майбутнього мозку — мигдалеподібне тіло, або рептильний мозок. У сучасному світі рептильний мозок постійно знаходиться у пошуках потенційно небезпечних ситуацій. Проблема криється в тому, що він не вміє розрізняти рівень небезпеки. Для нього майбутній екзамен і зустріч з отруйною змією — ситуації однаково важливі і небезпечні, від так, потребують негайного вирішення.
Рептильний мозок посилає імпульс в тіло і людина відчуває тремтіння, спітнілі долоні, сплутаність думок. Він добре пам’ятає всі невдалі публічні виступи свого власника і в майбутньому через хвилювання буде попереджувати ніколи так більше не робити. Рептильний мозок ненавидить ризики, але не розуміє, що вони — шлях до розвитку.
Однак, між рептильним мозком і діями, що він вказує робити, існує проміжна ланка — мислячий розум, або неокортекс. Це частина мозку, властива тільки людям — наша самосвідомість. Задачею мислячого розуму є осмислення первісних почуттів. Усі вони без винятку проходять крізь призму мислення — нашого уявлення про самих себе. Той, хто вважає себе добрим оратором не стане зважати на хвилювання перед промовою. Поганий оповідач буде уникати публічних виступів до останнього.
Хоча мислячий розум уміє осмислювати імпульси рептильного мозку, та він не знає як робити це правильно. Його задача — примножувати приємні почуття і боротися з неприємними. Страх, безумовно, належить до останніх. Тому неокортекс відзначає його як те, чого варто позбутися. Хоча страх, як і любов з радістю, всього лише одна з емоцій — і їй потрібна увага.
Куди зникає страх
Відчуття дискомфорту можна придушити, але страх нікуди не зникає. Неможливо закупорити вулкан — лава пройде крізь тріщини. У випадку зі страхом ці тріщини — ревнощі, відчуття провини, гнів. Намагаючись ревнувати менше, згодом починаєш робити це ще сильніше. Пригнічене відчуття нікчемності лише зростає з часом. Ігнороване хвилювання під час промови на сотню чоловік виллється в уникання виступу перед десятком.
Ще однією з рис забутого страху є звичка критикувати. Ті, хто вдало схуднув висміюють товстих, бо бояться знову набрати вагу. Люди, що заперечують власну слабкість, зачіпають слабких. Схильні до критики жахаються її більше за смерть. Насправді це лише демонстрація витісненого голосу страху.
Третій шлях: переспрямування страху. Людина, що потай ревнує, втрачає терпимість до партнера. Стримана нікчемність перетворюється у хизування та самовпевненість. Безсилля — у зухвалість та агресію.
Від так, чим більше тримати негативні відчуття під контролем — тим більше потрапляти під їх вплив. Розуміння власних емоцій розмивається, бо людина зосереджується на тому, що вона відчувати не хоче. «Мені страшно» перетворюється на «я не хочу боятися». «Боюсь втратити партнера» — «треба позбутися ревнощів». Це значно гальмує вирішення проблем і призводить до втрати зв’язку як зі своєю особистістю, так і з власним тілом.
Надокучливий сусід
Спосіб, запропонований Крістен Улмер простий, але у той же час дієвий — визнати, що у війні зі страхом неможливо перемогти. І, нарешті, співпрацювати. Варто перестати говорити про емоції та відчути їх.
Починати треба з тіла — бо саме його роботою є відчуття. Тіло, на відміну від розуму, не здатне брехати. Потрібно залишатися допитливим і запитувати себе про свої відчуття. Важливо не залучати свій мислячий розум, не трактувати переживання, а визнати їх. Навчитись заново переживати їх.
Згодом прийде розуміння, що біль у грудях, задерев’янілість м’язів, камінь у животі — сигнали страху. Безліч експертів на цьому місці порадили би вправи для дихання, медитацію під звуки природи, чи пробіжку. Та Крістен Улмер рекомендує ставити запитання своїм страхам: чого саме ти боїшся? Що ти бачиш такого, чого не бачу я? Що мені потрібно зробити для вирішення проблеми?
Фінальний крок — вшанувати страх. Це схоже на необхідність жити в одній квартирі з надокучливим сусідом. Змиритись означає уникати його та повторювати «маємо, що маємо» — та це лише пасивні слова. Шанування ж починається з готовності проводити з ним час, не намагаючись його змінити. Цінувати його, навіть якщо знаходитись разом буває дискомфортно. Не створювати таємний план як його позбутися, а спробувати насолодитись товариством. Він може бути корисним.
Не бійтесь боятися
Чи зникне після цього страх публічних виступів? Навряд. Але не зник би він і після десятків годин медитації та щотижневих розмов з психотерапевтом. Страх, як вже стало відомо, наріжний камінь людської особистості. Шанування власних почуттів допомагає стати цілісним. Розуміння своєї вдачі — діяти ефективніше. Визнання почуттів є ключем до вирішення проблем, які ними викликані.
«Не бійтесь боятися» Крістен Улмер не обіцяє чарівної пігулки подолання страхів раз і назавжди. З рештою, не обіцяє вона і рецептів боротьби.
Інтелектуальні проблеми потрібно вирішувати інтелектуально, а емоційні — емоційно, — зазначає авторка і пропонує способи пізнати себе та свої страхи. Та навчитись жити разом у злагоді.
